Персоніфікація — це один із найцікавіших художніх засобів у мові та літературі. Вона допомагає зробити текст живим, образним і глибшим, бо надає неживим предметам або абстрактним поняттям людських рис. Завдяки цьому ми починаємо «бачити» світ очима автора — емоційніше, яскравіше, ближче. У цій статті ми розберемося, що таке персоніфікація, як її розпізнати та як майстерно використовувати цей засіб у мові. А ще розглянемо приклади персоніфікації, які легко допоможуть краще розібратися у цій темі.
Що таке персоніфікація?
Персоніфікація — це вид метафори, який надає неживим предметам, явищам природи або абстрактним поняттям людських властивостей, наприклад: уміння думати, говорити, радіти, сумувати або діяти, як людина. Цей художній засіб оживляє текст, робить його більш емоційним і образним.
Наприклад:
- «Сонце визирнуло з-за хмар і лагідно посміхнулося» — сонце не може посміхатись буквально, але така уява створює теплу, життєрадісну атмосферу.
- «Час біжить надто швидко» — час не може бігати, але ми ніби відчуваємо, як швидко минають дні.
- «Книга сумувала на полиці» — книга не має почуттів, але цей образ показує, як вона довго чекає на свого читача.
Термін “персоніфікація” походить від латинського persona — «особа» і facere — «робити», саме тому її називають ще уособленням. Цей художній засіб часто використовується в поезії, казках, рекламі, літературі та навіть у повсякденному мовленні. Він допомагає передати емоції, створити атмосферу або підкреслити певні риси об’єкта.
Як знайти персоніфікацію у тексті
У мові та літературі персоніфікація найчастіше виражається дієсловами. Щоб розпізнати персоніфікацію, звертайте увагу на те, чи поводиться неживий предмет або явище природи як людина. Якщо річ думає, говорить, сміється, сумує або виконує дії, притаманні людям — це персоніфікація. Наприклад, якщо у вірші сказано: «Місяць зазирнув у вікно» — зрозуміло, що місяць не має очей, але автор наділяє його людською здатністю заглядати. Часто такі образи створюють емоційну глибину, додають тексту чарівності та настрою.
Приклади персоніфікації з поясненням
- Сонце лагідно усміхалося з-поміж хмар. — Сонце не має обличчя, але автор наділяє його здатністю усміхатися, щоб передати теплу, приємну атмосферу.
- Вітер шепотів щось на вухо старим деревам. — Вітер не може говорити, але тут він отримує людську дію — шепіт, що створює відчуття таємничості.
- Час невблаганно тікає від нас. — Час не має ніг, але “втікає”, наче людина, щоб показати, як швидко він минає.
- Річка обіймала береги, мов мати свою дитину. — Річка діє як людина — “обіймає”, що створює образ спокою.
- Сніг тихо співав свою зимову пісню. — Сніг не може співати, але тут це метафора до м’якого шелесту або скрипу, що нагадує мелодію.
- Ніч обіймала місто темним покривалом. — Ніч отримує людську дію — обійми, щоб показати, як темрява огортає місто.
- Осінь крокувала парком, розсипаючи листя. — Осінь не може ходити, але автор уявляє її як людину, що йде і залишає за собою сліди.
- Годинник втомився і зупинився на півдорозі. — Годинник не може втомлюватись, але такий образ передає несподівану зупинку в роботі.
- Весна постукала у вікна разом із теплим сонцем. — Весна не стукає буквально, але тут це символ початку змін і приходу тепла.
- Книга чекала на полиці та сумувала за дотиком рук. — Книга не має емоцій, але таке уособлення показує, що вона давно не читалася.
- Хмари насупилися й готувалися до сліз. — Хмари поводяться як люди — насуплюються й плачуть, що підказує: буде дощ.
- Стежка кликала вгору до гірських вершин. — Стежка “кличе”, хоча вона не говорить — таке уособлення закликає до пригод і подорожі.
Персоніфікація це: відеоурок
Як навчитися використовувати персоніфікацію?
Щоб вправно використовувати персоніфікацію, варто тренувати уяву. Спробуйте подивитися на звичайні речі — дощ, вікно, комп’ютер, дорогу — й уявити, що б вони сказали або зробили, якби були людьми. Така вправа не лише допоможе краще писати, а й зробить спілкування яскравішим.
Наостанок
Персоніфікація — це чудовий інструмент, який перетворює сухі описи на живі образи. Вона робить мову ближчою, емоційнішою та зрозумілішою. Тож не бійтеся «оживляти» світ довкола вас словами — у цьому й полягає справжнє мистецтво вираження.
