Цікаві факти про древлян

946 року війська київської княгині Ольги спалили Іскоростень – столицю древлян, помстившись за вбивство її чоловіка, князя Ігоря. Ця драматична історія й досі є однією з найвідоміших сторінок ранньої історії Русі, хоча саме плем’я було набагато більшим, ніж просто учасники літописного сюжету. Кілька століть древляни контролювали ліси й болота Полісся, мали власного князя і вели жваву торгівлю хутром із сусідами. Хто такі древляни, де вони жили і чим іще запам’яталися – розповідаємо далі.

Хто такі древляни?

Древляни (у давніх текстах трапляється і форма “деревляни”) – східнослов’янський союз племен, який жив на теренах сучасного українського Полісся приблизно з VI до X–XII століття. Назва племені походить від слова “дерево”: за “Повістю минулих літ”, вони “сіли в лісах”, тому їх і прозвали лісовими людьми. У Візантії про них знали під схожою назвою – імператор Костянтин VII Багрянородний називав їх “дервленіні”, теж від кореня “дерево”.

На відміну від багатьох сусідніх племінних об’єднань, древляни довго зберігали власну князівську династію: літопис згадує їхнього князя Мала як самостійного правителя, а не намісника Києва. Стосунки з київськими князями складалися важко – Олег підкорив древлян 884 року, та щойно він помер у 912-му, вони спробували вийти з-під влади Києва. Підкоряти їх довелося вдруге, вже князю Ігорю в 914 році, і саме це протистояння зрештою й призвело до загибелі Ігоря та жорстокої помсти його вдови, княгині Ольги, у 945–946 роках. Після цього самостійне князівство древлян перестало існувати, а їхні землі увійшли до складу Київської Русі.

Де жили древляни?

Древляни населяли лісисту й болотисту місцевість Полісся – природну зону на північ від Києва, яку літописці не випадково називали “деревською землею”. На півночі їхні території сягали річки Прип’ять, на сході – Дніпра, на заході доходили до межиріччя Случі й Горині, а на півдні межували з полянами по річках Тетерів і Здвиж.

Головним містом древлян був Іскоростень – сучасний Коростень у Житомирській області. Іншими значними містами-градами були Вручій (сучасний Овруч), Малин, Мическ і Микгород (нинішній Радомишль). Ці поселення – укріплені гради із земляними валами, ровами й частоколом – слугували водночас родовими маєтками знаті та адміністративними й оборонними центрами округи. Сьогодні територія колишньої Древлянської землі відповідає здебільшого Житомирській області, частково – Київській і Рівненській.

Цікаві факти про древлян

1. Найдавніші згадки про ворожнечу між древлянами і сусідніми полянами літописці відносять ще до VII–VIII століть – тобто конфлікт існував за кілька століть до того, як узагалі сформувалася Київська держава.

2. 884 року київський князь Олег підкорив древлян і наклав на них данину, але щойно він помер у 912-му, вони спробували вийти з-під влади Києва – підкоряти древлян довелося вдруге, вже князю Ігорю в 914 році.

3. Із древлян данину збирали переважно хутром – особливо цінувалося хутро чорної куниці, а також лисиці, зайця й білки; крім хутра, древляни віддавали мед, зерно, тканини й вироби ремесла.

4. Саме повторний, позаплановий збір данини з древлян 945 року коштував життя князю Ігорю. За переказом візантійського історика X століття Лева Диякона, розгнівані древляни прив’язали князя до двох зігнутих дерев і, відпустивши їх, розірвали тіло навпіл.

5. Найвідоміша легенда про древлян – спалення їхньої столиці Іскоростеня 946 року за допомогою голубів і горобців, до лапок яких прив’язали тліючий трут. Більшість істориків сьогодні вважають цей епізод літературною прикрасою, хоча саме руйнування міста того року вважається реальним фактом.

6. Саме після придушення повстання древлян княгиня Ольга запровадила “уроки” – чітко визначені розміри данини – і “погости” – постійні пункти для її збору. Фактично перша відома податкова реформа Русі постала прямим наслідком конфлікту з древлянами.

7. Частину полонених древлян після 946 року розселили по інших округах Русі як залежне населення. За переказом, саме тоді князя Мала відправили в’язнем до фортеці Любеч на Чернігівщині – звідси в літописі й з’являється загадкова згадка про “Малка Любечанина”.

8. Археологи розрізняють поховання древлянських жінок за особливою формою скроневих кілець (прикрас у вигляді літери “S”), які науковці вважають родоплемінним знаком, характерним саме для земель древлян IX–X століть.

9. Древляни вправно обробляли залізо та дерево, займалися різьбярством, теслярством і гончарством, а виготовлені ними пряслиця – грузики для веретена – потрапляли на експорт аж до Польщі та Болгарії.

10. За описом літописця Нестора, у древлян довго не було звичних весіль: наречених “умикали” (викрадали за попередньою згодою) біля води, тоді як сусідні поляни на момент запису літопису вже мали “лагідніші” шлюбні звичаї.

11. Древляни вірили в духів лісу – лісовиків, домовиків, русалок і вовкулаків, а самі лісові хащі, серед яких вони жили, сприймали мало не як святилище.

12. Останній раз древлян згадано в літописі аж 1136 року – коли князь Ярополк Володимирович передав їхні землі у власність київської Десятинної церкви. Тобто плем’я лишалося впізнаваною одиницею ще майже два століття по загибелі свого князівства.

13. Столиця древлян не зникла безслідно: Іскоростень існує й донині як місто Коростень, а в тамтешньому Древлянському парку стоять пам’ятники і княгині Ользі, і древлянському князю Малу.

14. Дослідники простежують у культурі риси древлян, споріднені із західнослов’янськими традиціями – подібні типи скроневих кілець трапляються в пшеворській археологічній культурі на теренах сучасної Польщі, що натякає на давні міграційні зв’язки.

15. За однією з версій, донька древлянського князя Мала на ім’я Малуша потрапила в полон після падіння Іскоростеня, стала ключницею княгині Ольги, а згодом народила майбутнього хрестителя Русі – князя Володимира Великого.

16. Сьогодні нащадків населення колишньої Древлянської землі нерідко пов’язують із поліщуками – етнографічною групою українців, яка й донині живе на теренах історичного Полісся, здебільшого в Житомирській, а також частково в Київській і Рівненській областях.

Поширені запитання про древлян