Цікаві факти про качкодзьоба

Під водою качкодзьоб закриває очі, вуха й ніздрі, а здобич знаходить за слабкими електричними сигналами, які виробляють м’язи здобичі. Це ссавець, що відкладає яйця, має отруйні шпори й м’який дзьоб, схожий на качиний. Коли шкуру качкодзьоба вперше привезли до Європи, вчені подумали, що це підробка. Давайте дізнаємося більше про цю унікальну тварину.

Цікаві факти про качкодзьоба

1. Качкодзьоб належить до однопрохідних – ссавців, які відкладають яйця. Усього таких видів п’ять: сам качкодзьоб і чотири види єхидн.

2. У 1799 році британський природознавець Джордж Шоу, який першим описав качкодзьоба, засумнівався, що така тварина існує. Він узяв ножиці й перевірив шкуру на шви, бо подумав, що до тіла, схожого на боброве, просто пришили качиний дзьоб.

3. Слово platypus, яким качкодзьоба називають англійською, походить від грецького слова зі значенням «плоскостопий». Наукова назва Ornithorhynchus anatinus дослівно означає «качиноподібне пташине рило». В українській цю тварину також називають качконосом.

4. Дзьоб качкодзьоба лише нагадує качиний. Він м’який і гнучкий, вкритий шкірою, а не твердим рогом, як у птахів.

5. У шкірі дзьоба качкодзьоба розташовано близько 40 000 електрорецепторів. Це датчики, які вловлюють слабкі електричні поля, що виникають, коли скорочуються м’язи рачків і личинок.

6. Коли качкодзьоб пірнає, його очі, вуха й ніздрі закриваються, тож під водою він не бачить, не чує й не відчуває запахів. Їжу він шукає, водячи дзьобом по дну та ловлячи сигнали електрорецепторів.

7. Електрорецепцію серед ссавців мають лише однопрохідні та гвіанський дельфін. У єхидн таких датчиків небагато, тож у качкодзьоба це «шосте чуття» розвинене найкраще з усіх однопрохідних.

8. Самці качкодзьоба мають на задніх лапах шпори, з’єднані протоками з отруйною залозою в стегні. Качкодзьоб – один із небагатьох отруйних ссавців.

9. Отрута качкодзьоба не вбиває людину, але спричиняє різкий біль і набряк. Біль може тривати днями, а подекуди й місяцями, і навіть сильні знеболювальні часто діють слабо. Невелику тварину така отрута здатна вбити.

10. Шпорами самець качкодзьоба користується в сутичках з іншими самцями за право розмножуватися. Самки народжуються із зачатком шпор, але в ході дорослішання втрачають їх.

11. Дослідники знайшли в отруті качкодзьоба гормон, який може допомогти в лікуванні діабету. Речовина, що завдає людині болю, потенційно здатна стати основою ліків.

12. Самка качкодзьоба зазвичай відкладає два дрібних шкірястих яйця завдовжки близько 17 мм. Приблизно 28 днів вони розвиваються всередині самки, а ще близько 10 днів висиджуються в норі, де мати згортається навколо них.

13. Самка качкодзьоба виділяє молоко через пори на шкірі, а дитинчата злизують його з хутра. Молоком малюки харчуються приблизно чотири місяці. Неофіційно дитинча качкодзьоба англійською називають puggle.

14. Європейські вчені довго не вірили, що качкодзьоб відкладає яйця. Лише 1884 року, через 85 років після першого наукового опису, це підтвердив Вільям Гей Колдвелл.

15. Гніздову нору самка качкодзьоба риє в березі, і вона може сягати 30 м завдовжки. У тунелі мати залишає земляні пробки: коли качкодзьоб протискається крізь них, вода віджимається з хутра, і нора лишається сухою.

16. У качкодзьоба десять статевих хромосом, тоді як у людини й більшості ссавців їх лише дві. Це відкрили 2004 року дослідники Австралійського національного університету. У самців качкодзьоба це п’ять пар XY, а в самок – п’ять пар XX.

17. Одна зі статевих хромосом качкодзьоба схожа на Z-хромосому птахів. Немає в нього й гена SRY (ділянки ДНК), який в інших ссавців запускає розвиток самця. За даними одного з досліджень, стать качкодзьоба визначає ген AMH.

18. У качкодзьоба немає функціонального шлунка: стравохід переходить одразу в кишківник. У геномі цієї тварини бракує генів, потрібних для вироблення пепсину – ферменту, який розщеплює білки.

19. Дорослий качкодзьоб не має зубів. Їжу він перетирає роговими пластинками в роті, а разом із кормом підбирає дрібні камінці, що допомагають її подрібнювати. Дитинчата зуби мають, але втрачають їх, коли вперше залишають нору.

20. Лінія предків качкодзьоба мала ряд кутніх зубів понад 95 мільйонів років, а зникли вони, за оцінками вчених, лише близько 2,5 мільйона років тому. За однією з гіпотез, до Австралії з Нової Гвінеї дістався водяний гризун ракалі й почав конкурувати з качкодзьобом за твердий корм – раків і молюсків. Качкодзьоб перейшов на м’якшу здобич, і зуби йому стали ні до чого.

21. Температура тіла качкодзьоба – близько 32 °C, а в людини – приблизно 37 °C. Проте холод йому не завада: у воді холодніше за 5 °C качкодзьоб підтримує стабільну температуру, прискорюючи обмін речовин.

22. Хутро качкодзьоба водонепроникне, а за густотою серед ссавців поступається лише видрам. Між волосинками затримується шар повітря, який зберігає тепло.

23. Під ультрафіолетовим світлом хутро качкодзьоба світиться блакитно-зеленим. Цю здатність (біофлуоресценцію) описали 2020 року, а навіщо вона качкодзьобові, достеменно невідомо. Одна з гіпотез – маскування від хижаків, які бачать ультрафіолет.

24. Качкодзьоб пливе, по черзі гребучи передніми лапами, і такий стиль плавання не властивий жодному іншому ссавцю. Задні лапи з перетинками та хвіст працюють як кермо.

25. Щодня качкодзьоб з’їдає близько п’ятої частини власної ваги, а на пошуки їжі витрачає приблизно 12 годин. У його раціоні личинки комах, черви, креветки, раки, молюски й пуголовки. Знайдену здобич качкодзьоб складає в защічні мішки й доїдає на поверхні.

26. Самець качкодзьоба в середньому сягає близько 50 см завдовжки разом із хвостом і важить близько 1,7 кг, а самка менша – приблизно 43 см і 900 г. Хвіст у качкодзьоба схожий на бобровий, але вкритий хутром, і в ньому запасається жир.

27. Качкодзьоб мешкає лише в прісних водоймах східної Австралії – від Квінсленду до Тасманії. Зустріти його можна і в тропічних лісах, і в холодних гірських районах.

28. У неволі качкодзьоби доживали до 30 років, а в дикій природі особину повторно впіймали у віці 24 років.

29. Найбільший відомий родич качкодзьоба – викопний Obdurodon tharalkooschild. За одним зубом, вік якого 5–15 мільйонів років, учені оцінили довжину цього гігантського качкодзьоба в 1,3 м.

30. В австралійському штаті Новий Південний Уельс знайшли нижню щелепу Steropodon – одного з найдавніших відомих родичів качкодзьоба, який жив у крейдовому періоді. За мільйони років щелепа перетворилася на опал, і в ній збереглися три кутні зуби.

31. У переказах корінних народів Австралії качкодзьоб посідає особливе місце. За легендою з району верхньої течії річки Дарлінг, перші качкодзьоби з’явилися після того, як великий водяний щур Біггун викрав качку, а вона згодом знесла два яйця. Для деяких аборигенних народів качкодзьоб є тотемом.

32. На качкодзьобів колись полювали заради хутра. Перші закони про охорону з’явилися у штаті Вікторія 1890 року, а на території всієї Австралії полювання заборонили до 1912 року.

33. Міжнародний союз охорони природи відносить качкодзьоба до видів, близьких до загрозливого стану. У штаті Південна Австралія його вважають таким, що перебуває під загрозою зникнення, а у Вікторії – вразливим видом.

34. Точна чисельність качкодзьобів невідома: МСОП наводить оцінку приблизно 50 000 особин, але дослідники ставлять її під сумнів. Дослідження 2020 року спрогнозувало, що за 50 років за збереження нинішніх загроз кількість качкодзьобів може скоротитися на 47–66 %.

35. Під час Другої світової війни Австралія дарувала живих качкодзьобів країнам-союзницям як дипломатичні подарунки. Качкодзьоб, якого призначали Вінстону Черчиллю, загинув у дорозі.

36. Качкодзьоб зображений на австралійській монеті в 20 центів і є тваринною емблемою штату Новий Південний Уельс. У 2000 році він був серед талісманів Олімпіади в Сіднеї.

Поширені запитання про качкодзьоба